Як з’явились обереги?

Етно-альманах « Обереги моєї родини»

Наш оберіг ішов з землі,

Коли нас скіфами ще звали.

І талісман той берегли,

І щастя в доленьці шукали.

Або коли була війна

І ворог йшов на схил Дніпровий,

Чи то котилася чума,

Чи хтось був дуже тяжко хворий…

О.Онищенко

Якщо ми звернемося до історії та етнографії України, то побачимо, що Обереги здавна наповнюють українські будинки світлом і радістю. Вони не тільки дуже гарні, але і глибоко символічні.

Перші Обереги з'явилися ще у язичницькі часи, коли люди вірили в сили природи, здатні захистити від біди і хвороби, що приносять удачу і здоров'я. Переконання наших пращурів у захисних силах таких простих і звичних речей, як підкова, віник, солоне тісто знайшли своє відображення в Оберегах.

Оберег це експериментально, протягом багатьох століть підібрані магічні предмети. Вивчаючи їх наші предки прийшли до висновку, що вони можуть охороняти, оберігати нас від недружніх сил. Обереги бувають різні. Це намиста, браслети, обережні вишивки на одязі, візерунки яких є стилізованими символами стародавніх богів або покровителів роду, прикраси на вікнах, віконницях, наличниках, над ганкам і дахом, над воротами будинку.

 Суть оберегів в точності відповідає своїй назві: їх покликання - оберігати людей, особливо в роки лихоліття, в періоди військових конфліктів, терористичних актів та інших негараздів. Іншими словами, захищати свого господаря від будь-якого спрямованого негативного впливу, яким би воно не було і звідки б не виходило. Негативними впливами можуть бути чисто фізичні впливи - такі, як хвороби (викликані, до речі, часто не тільки природними причинами, а й здолали нас внаслідок пристріту або псування). Обереги можуть захищати свого господаря і від будь-якого впливу на його психіку, на душу, на емоційну сферу. Вони охоронятимуть вас від нав'язування чужої волі, привороту, навіювань ззовні і від важкої депресії.

Віра в силу різних оберегів є язичницькою традицією, що зберігалася на Русі і після приходу християнської релігії. Стародавні слов'яни сприймали навколишній світ не так, як робимо це ми. Їхній світ був таємничим, живим, наповненим чарами. В основі будь якої язичницької релігії лежить страх перед незбагненними, могутніми силами природи. Для того, щоб убезпечитися від всіляких нещасть, непотрібних впливів, низьких енергій, а також для можливості взаємодії з більш високими енергіями, слов'янами активно використовувалися різні обережні символи. Вони захищали людей від злих духів, хвороби, несправедливості, приносили любов, удачу і достаток своїм власникам. Володіли слов'янські обереги не казковою, а божественною силою.

Перші трипільські обереги.

Як вибрати оберіг?

Зараз відроджується традиція мати особистий оберіг. Але як же правильно його вибрати?

Тут не існує яких-небудь суворих правил. Одна з основних умов - це сумісність людини і оберегу. За своїми функціями обереги слов'ян мають самі різні призначення, від охорони життя і здоров'я до розкриття ваших духовних сил. Перед тим, як приступити до вибору оберегу, потрібно чітко знати, для чого саме він вам потрібен.

Досить важливим фактором у виборі слов'янських оберегів є фактор гармонії. Якщо оберіг запав вам в душу, значить, вибрали ви те, що вам потрібно.

Ось ще кілька важливих рекомендацій:

Вибирайте слов'янські обереги раціонально. Спочатку ознайомтеся з описом кожного з них, виберете відповідний за дії, а потім вибирайте матеріал, з якого буде виготовлений ваш оберіг.

Можна підійти до цього питання обережно. Вибрати чисто інтуїтивно. Цей спосіб вибору піддійте тим, у кого добре розвинене внутрішнє чуття.

Слідкуйте за змінами, які відбуватимуться після того, як ви почнете використовувати оберіг.

 Але все-таки головне - це не оберіг, а сама людина. Намагайтеся вести правильний спосіб життя, стежте за своїм здоров'ям, приділяйте увагу розвитку своєї свідомості і т. д., а оберіг буде вашим вірним помічником і охоронцем.

Обереги українського народу

Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про них складали легенди. Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.

 Обереги людини

Дзвони - дуже потужний оберіг. Різні – і маленькі, і великі. У середньовіччі під час навал і чуми єдиними ліками були удари дзвону. Вони очищали енергетику і повітря навколо від смертоносних бактерій.

Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на падолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили. Не менш важливе значення відігравали й колір, крій та форма носіння одягу: це ж саме стосувалося взуття й прикрас. Щоб захиститись од стороннього "злого (недоброго) ока", позбутись "нечистої сили", навіювань і всіляких хвороб та напастей, людина забезпечувалася обереговими елементами. Про це і йтиметься далі.

Сорочка

Для сучасної людини сорочка є предметом одягу та естетичним фактором. У давніші ж часи вона мала й певну магічну функцію. Увесь процес, пов'язаний з виготовленням сорочок, їх одяганням носінням, супроводжувався цілісною системою чітко визначених дійств і обрядів, окремі елементи яких дійшли і до наших днів. Процес вишивання, як правило, супроводжувався наспівами. Вважалося, що вишиванка, виготовлена під мелодійний супровід, принесе її власникові довголіття, щасливі долю й подружнє життя. Але найбільше акцентувалася увага на оздобленні нагрудного розшиву. Це не лише естетичний момент – хоч і він має неабияке значення. Давні узори мали оберігати людину "від лихого ока" та чорних і злих духів. Цій меті слугували й мережки на кінцях рукавів та горловині.

Широко побутують у народі такі прислів'я: "Тоді в домі Великдень, як сорочка біла", "Як неділя то і сорочка біла". Сорочка, отже, традиційно виконувала подвійну функцію – побутову й оберегову. Всім нам відомий вислів, який дійшов з глибини століть: якщо людині пощастило уникнути  явної небезпеки, то казали, що вона в сорочці народилася. Неважко здогадатися, що йдеться про охоронну роль традиційного виробу.

Намисто

Намисто мало подвійну функцію: магічну й естетичну. Роз'єднувати їх – означало б нехтувати давньою національною традицією; магічні й естетичні чинники настільки взаємопов'язані, що важко, а то й неможливо розмежувати їх. І все ж первісно головною роллю була оберегова роль. За допомогою амулетів людина намагалась убезпечитися від природних катаклізмів та злих сил. Майже кожен атрибут повсякденного побуту мав охоронні функції. Це стосується і намиста. За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди. Згадаймо Т. Шевченка:

Ой надіну я сережки

І добре намисто,

Та піду я на ярмарок

В неділю на місто.

Що пишнішим, барвистішим, із більшою кількістю разків було намисто, тим магічними вважалося.

Вінок

Вінок — це символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю. В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами у вінок вплітали часник, любисток та полин — від цього зела чимдуж тікала всіляка чортівня. На українській землі вінок також відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.

Хустка

Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустку. Це перша ознака одягу жінки. Хустка широко розповсюджена по всій Україні. Багато чудових традицій і обрядів було пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована на коліщатах скриня мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:

Я не панна, я – господиня,

У мене хусток повна скриня!

Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й

обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною.

Рушник

Рушни́к в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

 Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хрещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.

 Регіональні особливості українських вишитих рушників

      Наприкінці XIX — початку ХХ століть на Полтавщині, Черкащині, Київщині, Чернігівщині та Слобожанщині побутували рушники, вишиті заполоччю або гарусом червоного кольору із можливим вкрапленням інших кольорів, основу композиції яких становило так зване Світове дерево. Такі рушники мали ширину 40-50 см і довжину близько 2 м. Вишиванню передувало нанесення контурів майбутнього орнаменту на полотно, далі вони повторювалися вишивкою двосторонньою штапівкою і простір орнаментальних мотивів заповнювався «рушниковими швами».

Кожен регіон з перерахованих поряд із спільними рисами мав свої особливості. На Київщині разом з червоним використовувалися вкраплення синього (а потім чорного), поряд із Деревом розміщувалися зображення птахів (голубів, півнів тощо). Для рушників Чернігівщини були типовими зображення «орликів» та «шуликів». На думку М. Селівачова саме ці орнітоморфні зображення пізніше трансформувались у фітоморфні Дерева.

У вишивці рушників Слобожанщини наприкінці XIX — на початку XX століття утвердився тамбурний шов. Композиція орнаментів залишилась спільною з рештою названих регіонів.

Поряд з рушниками з червоними рослинними узорами у названих регіонах (а особливо на Полтавщині) побутували рушники, вишиті біллю у техніках настилування по сітці та чисної мережки. На противагу попереднім — святковим червоним — білі використовувались у піст і жалобу. Орнаменти таких рушників були як суто геометричними (восьми променеві зірки, геометричні дерева), так і геометризованими пишними рослинними, що походили з друкованих джерел.

Нішу білих рушників на початку XX століття доповнили також рушники, вишиті вирізуванням. До цього ця техніка використовувалась переважно у вишивці сорочок.

Внаслідок складності технік мережання, вони поступово замінюються на імітації розсипним хрестиком.

Обухівські рушники генетично пов'язані з полтавськими, проте мають ряд особливостей. На їх відокремленість звернув увагу свого часу І. Гончар. Основу композиції тут, так як і на полтавських, становить дерево-вазон, проте його зображення грубіше, різноманітні фантастичні квіти замінені узагальненими квітами-листками. Дерево на обухівському рушнику дуже часто має квітку посеред стовбура. Композиції протилежних кінців рушника тут з'єднані ламаними гілками. Техніки вишивання також грубі та мало варіативні. Це переважно безконечники, виконані двосторонньою штапівкою, що чергуються з грубими «качалочками». Колекції автентичних обухівських рушників мають Музей Івана Гончара, Музей українського народного декоративного мистецтва, Обухівський районний історико-краєзнавчий музей. Друге життя обухівський рушник отримав нині завдяки вишивальницям Надії Химиченко, Світлані Зохнюк, Ользі Литовці, Надії Поліщук, Олені Удод, Ользі Давидюк, Вірі Власенко та іншим. Рушниками роботи Надії Химиченко прикрашено садиби Мамаєвої Слободи.

Подільський рушник — локальне явище, що побутує у вузькій смузі вздовж Дністра у Вінницькій та Одеській областях. Рушники тут вужчі і, відповідно, коротші, ніж у Центральній Україні. Їх ширина коливається від 25 до 45 см, довжина від 1,5 до 2,5 м. Вишивка займає зазвичай третину половини рушника на кожному з кінців і чітко просторово обмежена квадратом або прямокутником. Колористика була синьо-червоною ще наприкінці XIX століття і еволюціонувала до поліхромної у ІІ пол. XX століття. Вишивають подільський рушник вовняними нитками по конопляному домотканому полотну техніками штапівка, «качалочка», пряма гладь. Основні орнаментальні мотиви: дерево, восьми променева зірка, хрест, ромб, антропоморфні та зооморфні образи. Композиція подільського рушника може творитися або окремим орнаментальним мотивом, або двома чи трьома ярусами таких мотивів, розмежованих вузькими орнаментальними стрічками. Над останнім ярусом стрічка відсутня.

Для Карпат і Прикарпаття вишитий рушник довгий час залишався невідомим. Він з'явився тут на початку XX століття. Для його створення застосовували старі техніки і орнаменти одягової вишивки, скажімо низинні узори уставок жіночих сорочок.

 Рушник супроводжує українця протягом усього життя і в радості, і в горі.